Наша сегодняшняя тема тёплая и приятная, природа летом фото, видео, картинки. Когда же как не летом наступает самая радостная пора и вся природа одевается в яркие, сочные одежды. Природа летом просто радует глаз и дарит нам свою удивительную красоту.

Летом вся природа окрашена в изумительной красоты свежие краски, её неописуемые оттенки порой невозможно повторить даже искусному художнику. Один только зелёный цвет приобретает неимоверное количество оттенков, не говоря уже про пестрые летние цветы и растения.

Природа летом становится настоящим волшебником, помимо цвета есть ведь и сказочные летние звуки. Стрекотание кузнечиков на полянках, сладкое пение птиц в лесу или на опушке, загадочный шелест листвы деревьев, ну чем не волшебство? И как приятно теплым летним днём прогуляться по лесу, посмотреть на красоту родного края, насладиться лесными звуками.

Природа летом изменчива как настроение, то ярко светит солнышко на бескрайнем синем небе, то вдруг откуда ни возьмись наплывают серые тучи и начинается настоящий летний дождь. Летом природа нам показывает и свои яркие вспышки молнии, сопровождаемые раскатистым громом, как артиллерийская канонада. Итак, друзья, смотрим с Вами самые сочные, яркие, неповторимые фотографии природа летом, а так же интересные и занимательные видео.

Сбережем природу для наших потомков! katyaburg.ru

Природа летом картинки Природа летом Природа летом красота

Утро солнца

За волшебной тучкой спряталась ночь, и на землю спустилось розовое утро. Вот-вот должно взойти солнце. Его лучи уже загораются на горизонте. Ожидают утра все: растения, животные, люди.

Только почему же его еще нет? Может, еще спит сладким сном? А может, было в ссоре с землей и не хочет больше светить? Что же теперь? И все-таки восток постепенно розовеет. Наконец, будто из-под одеяла, взошло над горизонтом солнце, величественное, красивое.

Быстренько осветило лучом воды, лес, окружающие поля, дома людей. Заискрилась зеленым ковром земля в его сиянии. Когда луч солнца дотронулся и до моего лица, я проснулся, весело ему улыбнулся, открыл глаза и радостно встретил новый день.

Любимое время года

Больше всего я люблю весну. Это, по-моему, самое прекрасное время года.

Весной все на земле просыпается к новой жизни. Тает снег, появляется молодая зеленая травка. На деревьях и кустах распускаются листочки. Весной возвращаются к нам перелетные птицы: скворцы, грачи, аисты. Они начинают вить гнезда, готовить жилье для будущих птенцов.

Я люблю наблюдать за весенней природой. Видеть, как все вокруг обновляется, украшается после зимнего сна. Весело поют ручейки, на все голоса прославляют приход весны пернатые музыканты. Воздух наполняется душистым запахом растений. Весна — это обновление в природе. Именно за это я ее люблю.

Рассвет

Я очень люблю встречать первые вспышки пробуждения нового дня. Задолго до востока солнце извещает о своем приходе. Оно окрашивает своими лучами ночной небосклон, гасит зори.

Я люблю встречать солнце, игру и трепет утренних вспышек его лучей. Сначала на горизонте появляется багряно красная полоса. Потом она становится оранжевой, розовой, а дальше солнцем наполнялось все вокруг. И будто впервые видишь зеленый листочек, дерево, которое растет вплоть до моего окна, и легкий туман над родным городом, который просыпается до нового дня.

И вот рассвет изменяется новым днем, наполняется заботами жизни людей, и я слышу нежное: «Хорошего утра, сыну!»

Золотая осень

Вот и минуло теплое лето. Наступила осень. Незаметно подкралась она к нашим садам, полям, рощам, лесам. Еще в конце августа деревья начали укрываться желтыми листьями, а теперь оно уже блестело на солнце, будто золото. Деревья стояли в багряных, желтых листьях, которые потихоньку спадали наземь. Земля была покрыта цветными листьями, как будто идешь по прекрасном ковре. Я люблю слушать шорохи опавших листьев, смотреть на волшебные росписи осени на листьях клена. Промелькнуло короткое бабье лето, начинало повевать холодом, умолкли пернатые музыканты. Вот и пришло время прощаться с золотой осенью.

Сочинение-описание за картиной Екатерины Белокур «Цветы за плетнем»

На картине Екатерины Белокур — замечательные цветы на фоне чистого, погожего неба. Их можно распределить на два букета. Один, ближний, находится в тени, второй — более выразительный, светлый, осеняемый солнечными лучами. Цветов немного: красный, зеленый, белый, голубой. Но употреблено много промежуточных красок.

Я думаю, мастерица очень любит природу, безмерно влюбленная в цветы. А их здесь множество. Тянутся к солнцу розовые мальвы. По березовой ветви поплелась вьющаяся березка. Очаровывают глаз белоснежные ромашки и оранжевые лилии, розово красные тюльпаны и настурция с вишневыми прожилками на лепестках.

Картина очаровывает гармонией цветов и форм, захватывает красотой и мастерством.

Напевно, на всьому білому світі не знайдеться жодної людини, яка б не любила природу та не захоплювалась її величчю. Це лише на перший погляд здається, що людина – це наймогутніша істота на всій планеті. Насправді ж, ми самі придумали цей міф, щоб задовольнити свій егоїзм. Природні сили не раз нам показували свою велич та могутність у вигляді цунамі, землетрусів, ураганів та інших природних катаклізмів.

Оточуючий нас навколишній світ не лише може злякати, а й огорнути своєю турботою та красою. Яскраві промінчики сонця у теплий весняний день не лише усівають наш носик веснянками, а й дарують нам гарний настрій та зігрівають душу. А перші сніжинки, які падають з небес на землю! Всі діти та дорослі хутчіш беруть санчата та ковзани, і гайда на ковзанку. Невже у такі моменти ми не можемо сказати, що природа нам приносить щастя? Саме з таких моментів радості та задоволення складається наше життя. Навіть наш настрій поєднується з порою року. Взимку ми одягаємо теплі шуби, закутуємось у товсті ковдри та чекаємо тепла. Дуже часто у снігову пору, особливо наприкінці зими, у людей починається депресія, але з першими промінчика весняного сонечка вона вмить зникає і життя знову стає радісним та веселим. Ми ніби прокидаємось разом з весною, одягаємо легенький одяг і наповнюємось грайливим настроєм. Весна – це такий короткий перехід від зими до шаленого літа, яке люблять всі без винятку. Літні канікули та морський відпочинок не можуть не радувати та окриляти. Влітку природа досягає свого найбільшого розквіту. Вона живе, буяє, дарує нам сезонні смаколики – полуниці та черешні. А вже на осінь природні дари наповнюють наші кошики сповна. Природа дякує нам за турботу та піклування, за те, що ми ціле літо працювали біля неї та оберігали. Хоча у вересні канікули закінчують і школярики з повними ранцями йдуть отримувати знання, їхній настрій все-одно не згасає, бо яскраве сонечко продовжує гріти щічки. Лише холодний осінній дощ відбирає у нас грайливий настрій і примушує нас сумувати.

Людина є частиною всієї природи. Вони разом засинають та прокидаються, радіють ясному сонечку та сумують з холодним дощем. Протягом всього життя йдуть разом, міцно тримаючись за руки. Вони нерозривні. Якщо людина перестане піклуватись за природою, то вона загине і навпаки, якщо природні дари не зможуть годувати людей, то і наше життя зупиниться. Отже, ми повинні з раннього дитинства доглядати за природою, яка нас оточує і привчати до порядку наших близьких. Якщо ми будемо продовжувати засмічувати вулиці, парки, ліси сміттям та пластиком, то все живе перестане нам дякувати і наша взаємна допомога перестане існувати.

Кожному з вас, звичайно ж, доводилося спостерігати за появою перших листочків на дереві навесні чи за першим снігом. Або вас приваблювало ніжне тремтіння берізки від подиху вітру, або безкрайні поля, підперезані різнобарвними поясами. Все це і є природа, яка дарує нам неповторні пейзажі. Але нам треба не лише спостерігати за нею, а й ще зуміти написати твір. Давайте спробуємо. Спочатку візьміть якусь чернетку або взагалі клаптик паперу, карандаш або ручку в руки. Тепер замисліться. Але не просто закрийте очі — так можна і заснути. Не виходить? Тоді подивіться у вікно. Що ви там побачили? Ні, не контейнери зі сміттям і не новий «Мерседес». Спробуйте дивитися не на це, а на чудові краєвиди. Якщо їх не видно з вашого вікна, спробуйте згадати краєвиди, які ви бачили десь у лісі чи в селі, або, можливо, і в місті знайшли якусь неповторну галявину. Навіть просто подивіться на небо. Уважніше подивіться.

Ось ви бачите на небі хмаринку. Здається, хмаринка як хмаринка, нічого собі особливого. Але вона зовсім не схожа на інші. Придивившись, можна побачити і страшного дракона, і маленького гномика біля своєї хатинки або величезний корабель, що мчить на всіх вітрилах серед приборканого моря. Що ще може намалювати ваша уява? Блакитне небо. А по ньому пливуть білі хмаринки. Але ні, то не хмаринки. Он бачите, на гірських полонинах стоїть вівчар і грає на трембіті. Кругом нього пасуться біленькі вівці. Раптом небо змінилося, на ньому вже Олександр Невський на коні зі своєю дружиною рветься в бій. Це теж тільки на мить… Небо — своєрідний фільм, у якому можна побачити і нинішні дні, і прийдешні. Або можна написати так: «Легенька білосніжна хмаринка у блакитному небі. Я дивлюсь на неї у захопленні. Перед очима цікава казка. Ось пропливає корабель, який згодом перетворюється у гордого лебедя. І раптом у небі вже нема лебедя, а на зміну йому з’являється чудовий палац. Хмаринка пронизана променем сонця. Вона — мов сонячне дитинство». Ви відчули, які чудові картини можна побачити, придивившись до хмаринки й давши волю своїм почуттям. А може, ви побачите там черепашок-нінзя або ляльку Барбі у своєму будинку. Головне, не бійтеся висловлювати свої думки, свої почуття, зумійте знайти щось незвичайне у простій, на перший погляд, картині. Розвивайте своє образне мислення, щоб у великій чи короткій формі твору спромогтися розкрити власне бачення пейзажу, своє безпосереднє враження. Можливо, для цього вам буде потрібно перечитати кілька віршованих чи прозових творів, які б пробудили вашу уяву, допомогти висловити свої думки та почуття. Наприклад:

  • Облітають квіти, обриває вітер
  • Пелюстки печальні в синій тишині.
  • По садах пустинних їде гордовито
  • Осінь жовтоока на баскім коні.
  • (В. Сосюра «Осінь»)
  • Зимовий вечір,
  • Закуривши люльку,
  • Розсипав зорі,
  • Неначе іскри.
  • Пустив хмарки,
  • Мов кільця диму.
  • І, проскрипівши чобітьми,
  • Слідом за уявою
  • Шепнув морозам, Щоб гаптувати вікна.
  • (В. Симоненко «Зимовий вечір»)

Не чекайте, дивлячись у стіну , що на вас зійде натхнення. Цього не буде. Вам самим треба створити потрібний настрій. Тому більше читайте, роздивляйтеся малюнки, картини, де зображені пейзажі.

На що ще звертати увагу? При описі природи частіше вживайте епітети, метафори, порівняння. Ви забули, що таке епітети? Епітет — це художнє означення. Частіше це метафоричні прикметники, тобто прикметники, вжиті в переносному значенні: зо-лотооке листя, примхлива берізка. Але використовуються і прикметники в прямому значенні: холодний сніг, зелена трава. Зараз з’ясуємо, що ж таке метафора. Мабуть, ви часто чули, що слова вживаються в переносному значенні, тобто не в прямому, як-от: «замріяні дерева самотньо журилися серед саду, оповитого диханням бабиного літа». Насправді ж дерева журитися не можуть, замріяними бути теж. Та й літо дихати не вміє, бо воно не істота. Або такий приклад: «У безкрайній далечині було чути кришталево-срібний передзвін чистого повітря». Кожен з вас, мабуть, знає, що повітря дзвонити не може, — воно не дзвін. Ось тут ми й познайомилися з метафорою, а точніше, з одним з її видів — персоніфікацією, або уособленням. Персоніфікація має місце, коли автор неживим речам надає ознак живих істот, одухотворює їх. Цей вид метафори виник давно, коли люди ще вірили в різні сили природи. Що таке порівняння, вважаю, ви знаєте. На будь-який випадок повторимо: коли один предмет чи явище порівнюється з іншим предметом чи явищем: ніжно-білий сніг лежить на дорозі, мов вершкове морозиво, яке так і хочеться лизнути язиком;

  • діамантами світилася нива; річка почервоніла, мов дівчина.

Не забувайте про єдність теми. Не треба починати писати про одне, а закінчувати про інше. Додержуйтесь певної композиції, як і в кожному творі, що має зав’язку, основну частину та закінчення. Бо іноді спочатку роблять категоричні висновки, а потім починають розкривати тему. Цього не потрібно робити.

От умения правильно излагать свои мысли во многом зависит то, как вас будут понимать окружающие. Именно по этой причине русский язык — это один из основных предметов школьной программы. Начинается он с чистописания в первом классе и преподается в течение всего периода обучения. Для многих достаточно проблематично научиться писать без ошибок — об этом говорит культура речи человека, то, как он выражается и разговаривает. Некоторые педагоги считают, что умение правильно говорить во многом определяет грамотность индивида и его умение выражать свои мысли. Именно по этой причине образовательная программа направлена скорее не на заучивание правил русского языка, а на развитие умения стилистически верно построить свои рассуждения. С этой целью в школе проводится большое количество работ, направленных на описание. Примеры их достаточно просты: сочинение по картине или, скажем, о том, как ребенок провел каникулы.

Такие задания позволяют ученику развить умение правильно подбирать нужные слова и, как следствие, грамотно выражаться.

Что такое описание

Описанием называется любой отрывок текста или изречение, раскрывающее смысл увиденного или услышанного. По сути, то же описание природы сводится к речевому переносу увиденного на бумагу. Как правило, впервые с таким человек сталкивается в школе на уроках русского языка. Современные образовательные программы построены таким образом, что младшие школьники среднего звена, а именно пятый-шестой класс, пишут сочинения, в которых требуется сделать, например, описание цветов или человека. На самом деле в таком задании нет ничего сложного или необычного, однако у ребенка могут возникнуть определенные трудности по той причине, что он никогда прежде не описывал что-либо связным текстом.

План описания

Несмотря на то что на уроках преподаватель обязан дать ученикам тот план, по которому следует производить описание, примеры подобных работ могут быть различными. Попытаемся рассмотреть некий универсальный способ написания таких сочинений. Во-первых, нужно выделить для себя основные моменты, на которых будет строиться структура работы, а именно вступление, основную часть, заключение или вывод.

Важно заметить, что собственное мнение в таких работах отсутствует. Это логично, потому что сложно его выделить, если задачей является, например, описание города. Каждая часть имеет свой размер. Вступление — небольшое, пара общих предложений, задающих тон всему сочинению. Основная часть — более развернутая, здесь будут основные моменты. Заключение — это общее впечатление от описанного объекта. Во вступлении следует сказать о том, как был создан объект — если это картина, то кем и когда была написана, если здание, то кто его архитектор. Об основной части будет сказано ниже, а в заключении пишут, как правило, о том, понравился или не понравился объект и почему.

Рубрики: Статьи

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *